У давні часи низинні місця села були дуже заболочені, тож люди будували хати на підвищеннях, які називали «плостинки» (рівні площини на горбистих схилах). Від цього, мабуть, село стали називати – Плоскоє, Плоско, Плоське. (З кінця XIX століття року було змінено на угорський кшталт – Домбоштелек, Шобешфолі).

Внизу, біля річки, на заболочених місцях, росли вербники. Там селяни мочили коноплі. Поступово річка ставала мілководною, міняла своє русло, тому що брали багато гравію для будівництва осель. Землі осушувалися. Люди почали вирубувати кущі верболозу й оселятися внизу, позаяк ґрунти там були більш придатними для обробітку. Тут був кращий доступ до води. Так із підвищень жителі села перемістилися в долину. Свідченням давнього поселення села є залишки старих хат, колодязь та фара священика, де народився закарпатський письменник О. А. Митрак.

Плоске (до 1945 р.— Домбоштелек, Шебешфолу) – ще одне з прилеглих сіл, яке увійшло до Полянської ОТГ. Розташоване в долині річки Великої Пині, за 17 км від районного центру. Через територію протікає р. Пиня (10 км). Межує з Поляною, Родниківкою та Перечинським районом. Через село проходить шосе. Населення— 810 чоловік.

У «Історії карпатських русинів» перша згадка про це поселення датується 1597 роком. Але якщо звернутися до історії Мукачівської греко-католицької єпархії, то тут згадується кенез Іван Калабішка, який у 1582 році поселився у цій місцевості. 

У 1597 році у Плоскому вже був свій священик. Але на початку XVII ст.. село вимерло настільки, що на виникла потреба нового заселення. Тому 18 лютого 1648 року Ракоці дав кенезьку грамоту Лізанцю Олександру та його синам Дмитру та Августину. Вони у вимерле село привели 12 нових сімей, пообіцявши їм звільнення від податків. Через епідемію холери та війну між куруцами та лабанцями Плоске опустіло, тому лише половина села була заселена, а інша частина пустувала.

Очевидно, М.Лучкай використав давнє письмове джерело, у якому згадується саме священик. Отже, за 15 років село окріпло настільки, що вже мало духовного пастиря, а можливо, і церкву.У Плоскому довгий час побутують перекази про братів Білеїв з Франківщини, які, тікаючи від монголо-татар, прийшли в цю місцевість і заснували село.

На кінець ХVШ ст. Плоске не було найбільшим селом округи. У Шематизмі за 1792 рік відмічено, що тут проживало всього 76 мешканців. Але 1792 рік був роком  будівництва Плосківської церкви. Очевидно, саме релігійне життя зробило це село  центром всіх поселень. Через 17 років,  у 1809 році, у Плоскому проживало вже 208 вірників. Міграційні процеси  або велика смертність не обминули село у першій половині ХІХ ст.: у 1821 році у селі мешкало 146 чоловік.

Існувала у селі і церковна школа, де вже  в 40-х роках ХІХ ст. навчали дітей сільські дяки. Хоча можливість існування школи можна допускати і скоріше, бо ще у кінці ХVІІ ст. для вчителів, як і для священиків, по всіх селах було закуплено землю.

У 1878 році у Плоскому, як і у інших селах округи, перший раз фіксуються євреї. Тут їх мешкає 18 чоловік (це близько 2-3 сімей).

У 1891 році, під час загальної мадяризації, село міняє назву на Домбоштелек (Dombostelek), що в перекладі з угорської означає «гірська садиба». На 1893 рік  тут нараховувалось 454 жителі (з них 31 єврей ). А на 1915 рік  у Домбоштелеку проживають 603 мешканці.